Карма : Конец игры (Новелла) - 2 Глава
Все почалося близько століття тому у місті Лауден. У 1923 році різко збільшилась смертність серед дітей віком приблизно десяти років, ті хто вижили отримали надздібності, які ніколи і ніде не проявлялись раніше: телепатія, телекінез, ясновидіння, біотяжіння предметів — і це тільки мала частина. Від тих часів і до сьогодні кожен приховує свою здібність заради власної безпеки, бо Лауден — місто, сповнене таємницями і пролитою кров’ю. Хто кривавий імперіаліст, а хто борець за справедливість?
*. *. *.
______________________________________
На відстані декількох метрів лежать окривавлені тіла. Гематоми, синці, глибокі порізи, відрізані кінцівки… . Дехто в муках доживає останні хвилини свого життя, а хтось вже давно з ним попрощався.
Перед ними стоять дві фігури.
» Не віриться, що це все сталось через… »
«Новини дня. Сьогодні, 13 квітня , знайшли тіло студента Максиміліана Фітшука, який зник 7 квітня, коли повертався додому. У зв’язку з останніми подіями, попросимо не виходити у пізній час на вулицю без особливої потреби. Бережіть себе та своїх рідних!»
* * *
Місяць до того.
Кафе «Елькріс». За столиком біля вікна сиділи Аліса Раштен і Атена Велдс, а навпроти їхня подруга Рейна Ешвард.
Аліса і Атена подруги дитинства, а з Рейною вони познайомились буквально рік тому. Незважаючи на зовсім різні характери, вони впевнено і цілеспрямовано рухаються до спільної мети — дебютувати з власним гуртом на великій сцені!
— Народ, я дізналась, що на фестивалі ми виступаємо під 27 номером. Хоч ми останні, але … — Не встигнувши договорити, Рейну перебила офіціантка.
— Бажаєте ще щось замовити?
— Два молочних коктейлі — відповіла Атена.
— А ви щось будете? — офіціантка звернулась до Рейни.
— Ні-ні, дякую. Дівчата, я вже маю іти додому. Пледики чекають! Сьогодні мабуть вже дов’яжу.
Дівчина підморгнула.
У відповідь Атена посміхнулась.
З легким хвилюванням Рейна вибігла. Аліса провела її поглядом і глянула на час.
17:27.
*Звук сповіщення*
— Ого, з невідомого номера. Кому я потрібна? — сміючись сказала Атена.
— Мені також прийшло… — насторожено відповіла Аліса.
Повідомлення:
[ Гра почалась.
1 рівень.
Завдання:
У вас є одна година на те,щоб вбити людину або стати співучасником вбивства.
Провал:
Смерть близької людини.
Час пішов. ]
Дівчата переглянулись.
Черговий розіграш.
Вони відставили телефони вбік і продовжили розмову.
18:25
— Вам принести рахунок?
Аліса кивнула. Через пару хвилин подруги вийшли з кафе.
Почало моросити.
Аліса холодно глянула на темні хмари, які вже повністю покрили небо.
«У мене погане передчуття…»
*Звук сповіщення*
Атена глянула на екран телефону.
— О, це вже Рейна.
*Тудум*
Глянувши на повідомлення вона затремтіла від жаху так, що телефон випав з її рук. Охоплена страхом, Атена покрилась холодним потом.
По реакції Атени Аліса вже здогадувалась, що з Рейною щось трапилось.
Дівчина присіла, щоб глянути на повідомлення. Вона завмерла, коли побачила фотографію…
Посеред окривавленої кімнати у зашморгу висіла молода дівчина… Рейна! Від її закам’янілого погляду йшли мурашки по тілу… і ця застигла посмішка, від якої холонула кров. Порізи і гематоми були по всьому тілу, а з очниць от-от виваляться очі.
Під фотографією було написано :
[ Level failed. Repeat.]
Пройшло буквально пару секунд і повідомлення видалилось.
___________________ Кінець першої глави.